Характеристика та походження. Розмарин - вічнозелений напівчагарник заввишки 0,20-0,80 м. Відноситься до флори всієї області Середземномор'я, де росте в дикому вигляді. Був відомий ще в біблійні часи, ріс на схилах гір і пагорбів Лівану разом з лавандою лікарською, ялівцем звичайним, шавлією лікарською, чебрецем і мелісою лікарською. Ще древні греки цінували його як священну димову рослину, в Європу вона була привезена монахами.
Застосування. Розмарин має сильний, ароматний, солодкуватий і камфорний запах, що нагадує запах сосни, і дуже пряним і злегка гострим смаком. Молоте листя вживається як прянощі. У невеликій кількості вони додаються до овочевих супів і страв, салати, м'ясні фарші, до смаженого м'яса, смаженої птиці, до грибів, вареної риби, червонокачанної та білокачанної капусті та до маринадів. Надають приємний смак м'яким сирам, картоплі, м'ясу дичини, рибі та яєчному тісту. Типовий смак набувають з додаванням розмарину страви з ягнятини, гуляш з яловичини, баранина та томатний суп, а також яловичина, баранина та телятина, приготовані на грилі.

Дія. Розмарин ефективний проти метеоризму, покращує травлення та чинить сильну подразнюючу дію на шкіру. У народній медицині використовується для ванн, ефірна олія з розмарину використовується для розтирань, вино з розмарином діє як тонізуючий засіб, зміцнює нерви та розширює судини. Розмарин сприятливо впливає при низькому кров'яному тиску, нервових розладах, почутті напруженості, при станах загального виснаження і статевої слабкості. Він сприяє підвищенню виділення шлункового соку, сприятливо впливає на загальну діяльність шлунка і кишечника.